Наприкінці XIX – на початку XX століття благодійний бал у Кривому Розі був не просто зібранням із музикою й танцями. Головною метою таких заходів ставав збір коштів на різні потреби міста: допомога сиротам, підтримка лікарень, шкіл або бідних родин. Благодійні вечори зазвичай організовували жінки із заможних сімей, вони об’єднувалися у спільних інтересах: концерти-бали та філантропічні справи. Враховуючи масштабність заходів, це були не поодинокі спроби допомогти окремим містянам чи закладам, а потужна жіноча ініціатива. Це й зробило благодійність в Україні окремою сторінкою міської історії. Далі на kryvorizhanka.
Марія Ростковська та копальні міста
Поміщиця Марія Ростковська отримувала прибуток від кількох копалень на Криворіжжі, частину цих грошей спрямовувала на потреби робітників. Її зусиллями було зведено 42 чотириквартирні будинки, школа, житло для вчителів і лікарня.
У 1902 році Ростковська виділила кошти на будівництво храму святого Миколая у селищі Вечірній Кут, взявши за зразок київський храм святого Володимира. На ті часи це були чималі гроші. Подбала і про будинок для священника. Пізніше село стало частиною міста, а церква увійшла в історію Кривого Рогу як Вечірньокутська.
Пані Марія запам’яталася тим, що:
- багато допомагала дітям;
- говорила українською;
- любила народні пісні.
Про цю сторінку її життя розповіла краєзнавиця Людмила Похитун у праці “Жіночі постаті в історії Кривого Рогу”. Марія Ростковська продемонструвала інший бік жіночої благодійності того часу: допомагати не від імені товариства чи благодійного балу, а з власних коштів.
Олена Деконська: земля та селяни
До кола міських благодійниць входила й Олена Деконська, яка наприкінці XIX – на початку XX століття володіла 2200 десятинами землі на Криворіжжі. Щоб заселити ці території, привезла з Пензенської губернії 30 селянських сімей.
Так потроху виросло село Катеринівка: у 1903 році там вже налічувалося 115 дворів і майже 600 мешканців. Ім’я Деконської залишилося і в історії краю: вигин Саксагані від автомобільного моста до вулиці Філатова багато років називали “Деконською петлею”, а частину колишнього селища – Деконкою. У 1920-х роках пані Деконську репресували більшовики, а на місці її садиби створили міську їдальню.
Жінки, пожертви та громадські справи
У січні 1913 року у Кривому Розі місцеві дами організували бал-концерт на користь бідних єврейських дітей. Газета “Південь” писала, що на сцені виступали талановиті аматори, особливо відзначили співачку Бержанску, яка “виконувала пісні дуетом із місцевим тенором”. Після концерту влаштували танці.
Кореспонденти не приховували, що професійного рівня виконавцям бракувало, але відзначали їхню старанність. Згадали й організаторів, які прагнули зібрати якомога більше коштів. Тому й намагалися зробити вечір пам’ятним, щоб зацікавити публіку у відвідуванні таких заходів у майбутньому.
Де збирали гроші на добрі справи?
Місцем проведення благодійних заходів став будинок “Загальних зборів” у центрі міста, який вирізнявся цифрами “1900” (рік зведення) на фронтоні. Споруда збереглася до 2020-х років, в історичних довідниках вона значиться як будинок Нагойного на Свято-Миколаївській вулиці.
На початку XX століття там збиралися:
- представники місцевої інтелігенції;
- освітяни;
- підприємці.
Будинок обрали для проведення благодійних концертів та аукціонів. Переважна більшість заможних жінок Кривого Рогу були там не гостями, а організаторками благодійних справ, долучаючись до розв’язання проблем громади.
Перший робітничий клуб Кривого Рогу
Силами жіночих благодійних організацій влітку 1917 року у селищі “Дубова Балка”, яка пізніше стала частиною міста, відкрили перший на Криворіжжі робітничий клуб. Десятки робітників власними силами після змін облаштували сцену та зал на 200 місць, працюючи разом із військовополоненими угорцями. Сформували й аматорський театральний гурток, під час доброчинних вистав збирали гроші для бідних дітей Кривого Рогу та навколишніх сіл.
Коли до влади прийшли більшовики, клуб не знищили, а навпаки – почали розвивати. Там проводили концерти та лекції, організували бібліотеку на 2000 книжок. З 1920 до 1925 року при клубі працював “лікнеп” (ліквідація неписьменності), де людей вчили читати й писати. Адже грамотних серед бідних містян у ті часи було небагато.
Під час Другої світової війни у клубі працював шпиталь, а у 1953 році споруду знесли та збудували Палац культури рудника “Більшовик”. У 1963 році там відкрили Будинок учителя та геологічний музей. Але почалася ця історія з жіночої благодійності та прагнення робітників створити свій культурний осередок.
Дамські комітети, сестри милосердя та приватні гуртки
Під час Першої світової війни окрему роботу вели комітети Всеросійської земської спілки та Всеросійської спілки міст. У Катеринославі діяв Дамський комітет Червоного Хреста, який очолювала княгиня Віра Урусова. У Херсоні працювала Олексіївська громада сестер милосердя, яка з грудня 1914 року мала ім’я цесаревича Олексія. До роботи долучалися й криворожанки, адже Кривий Ріг тоді був центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії, де розміщувалося волосне правління.
Працювали дамські комітети при:
- Російському товаристві Червоного Хреста;
- земствах;
- військових частинах.
Криворожанки збирали гроші та продукти, шили білизну й теплий одяг, обладновували ліжка у лікарнях і шпиталях, доглядали за пораненими. У повітових земствах і при лікарнях створювали шпиталі. Одним із перших на Криворіжжі у жовтні 1914 року відкрився шпиталь на 20 ліжок у земській лікарні у селі Веселі Терни, яке згодом увійшло до складу Кривого Рогу. Це вдалося за підтримки Верхньодніпровського комітету Червоного Хреста, земство навіть отримало подяку від імені імператриці Марії Федорівни.
Поранені, біженці та родини мобілізованих у Кривому Розі
На рудниках Криворіжжя всі жінки збирали допомогу для військових: приносили білизну, теплі речі, продукти та гроші, які передавали на потреби фронту. До зборів долучалися містянки з різних родин: поміщицьких, купецьких, інтелігентських і робітничих.
У 1915 році до фронтової допомоги додалася робота з біженцями та сім’ями мобілізованих. Коли чоловіки пішли на війну, багато родин залишилися без годувальників. Тому благодійні криворізькі комітети організовували допомогу через товариства опіки.
Благодійні бали як спосіб впливати на місто
Для жінок Криворіжжя благодійність була не лише приватною допомогою окремим родинам. Концерти, бали, збирання пожертв через діяльність товариств давали можливість не лише об’єднати активісток, а й зібрати кошти на потреби громади. Тому світські вечори мали цілком практичний результат.
Імена жінок, які багато років тому вкладали гроші у криворізькі лікарні та школи, повертаються у XXI столітті через лекції та дослідження місцевих науковців. Ініціативна група “Рівні у кривому”, яку очолила активістка Ольга Костіна, використовувала матеріали Людмили Похитун та Ольги Гончар для пропозицій щодо жіночих імен у топоніміці. За всі хвилі перейменувань Кривий Ріг отримав понад 60 топонімів, пов’язаних із видатними жінками міста.
За цими назвами стоять не лише відомі діячки, а й конкретні справи, які реалізували ті, хто підтримував благодійність в Україні. Але головне полягає у тому, що їхні історії свідчать: містянки не лише брали активну участь у громадському житті Криворіжжя, а й мали власний голос, до якого прислухалася навіть тодішня міська влада.
Джерела:
- https://history.1kr.ua/publication/981
- https://history.1kr.ua/publication/572
- https://krivbass.city/news/view/krivomu-rogu-minus-250-evrejska-istoriya-mista-minus-slidami-kolonij-sinagog-ta-represij
- https://divoche.media/2024/06/10/rivni-u-kryvomu-yak-domohtysia-pereymenuvannia-vulyts-na-chest-vazhlyvykh-dlia-mista-zhinok/
- https://krivrog.com/vid-robitnichogo-klubu-do-hramu-upts-istoriya-odniyeyi-budivli
- https://krs.chmnu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2573
- https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/6144/
- https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/6144/1/19.pdf
- https://www.0564.ua/news/3099442/monahini-sestry-miloserdia-medsestry-kak-razvivalos-medsestrinstvo-v-krivom-roge-foto
- https://elibrary.kdpu.edu.ua/bitstream/123456789/3550/1/%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_2019-1.pdf
- https://history.1kr.ua/publication/1063