Народне українське вбрання являється одним із важливих складників матеріальної культури. Одяг мешканців Дніпропетровщини змінювався в залежності від історичних, соціально-економічних та географічних умов. Українці завжди сприймали одяг не лише як річ для захисту від вітру чи холоду, а й дбали про естетичний вигляд вбрання. Сорочки, кожухи, головні убори і верхній одяг оздоблювали вишивкою та орнаментами. Далі на kryvorizhanka.
Що впливало на стиль одягу в Кривому Розі у 19 столітті
Дніпропетровщина, зокрема й Криворізькі землі входили до складу війська Запорізького. В місті розташовувався центральний орган управління Запорізької Січі. Цей факт дуже вплинув на розвиток культури в регіоні і на вид одягу мешканців. Коли у 19 столітті, на Закарпатті чоловіки носили вузькі брюки, схожі до сучасних, у Дніпропетровському регіоні перевагу ще віддавали широким шаровароподібним штанам.
З часом, коли у Кривому Розі знайшли поклади корисних копалин і почало розвиватися машинобудування, наприкінці 19 століття одяг став набувати класичного вигляду. З часом вбрання почали шити з фабричних матеріалів. Сукно й домоткане полотно стало основою сорочок, які прикрашали вишивками й застібками.
Жіночі головні убори і зачіски
У будні дні дівчата для зручності заплітали одну косу й пускали на спину. В неділю й у святкові дні заплітали дві коси і викладали їх довкола голови. Під час роботи, для зручності, голову дівчата покривали хустиною, щоб волосся не заважало поратися в хаті чи на полі. Хустки були з тонкого білого полотна і з вишивкою в одному куті.
Під час свят волосся прикрашали стрічками та квітами. Також зав’язувати так звану “солоху”. Складали хустку в тоненьку смужку і пов’язували довкола голови. Часом дівчата одягали вінки з живих або штучних квітів. До вінка позаду чіпляли довгі стрічки, які звисали вздовж спини. Вінок із штучних квітів майстрували за допомогою паперу, схожого на картон і різнокольорових стрічок.
Головні убори і зачіски дівчат
Коли дівчина виходила заміж, то їй на голову одягали очіпок. Це означало, що заміжня жінка, вже ніколи не буде ходити з “непокритою” головою. Під очіпок ховали волосся. Було два види очіпка, один – на кожен день. Його шили з недорогого матеріалу, який можна було часто прати. І другій – святковий. Він був з більш дорогої тканини і оздоблений вишивкою.
Очіпок
Народне вбрання українок на Дніпропетровщині у 19 столітті
Українські жінки Дніпропетровщини одягали спідниці, або обгортувалися дергами, а потім підперезавшись поясом вільно могли працювати. Дерга була темних кольорів, влітку – з ситцю, взимку – з більш грубої тканини. Пояси були синього, червоного кольорів, або ж у смужку. На кінцях поясу звисали китиці.
Дерга
Також у жінок були плахти з однотонної тканини синього, зеленого, червоного або чорного кольорів. Їх одягали на свята. Довжина плахти була такою, щоб було видно вишитий подол сорочки.
Плахта
Весняно-осіннім верхнім одягом була юпка. Це так зване приталене на спині пальто зі зборками і круглим оздобленим стрічкою коміром. На холоди юпку підшивали ватою.
Юпка
Чоловіче народне вбрання на Дніпропетровщині у 19 столітті
Чоловічі сорочки шили з конопляних тканин для роботи, а на свята одягали сорочки з льону.
З головних уборів у чоловіків були солом’яний капелюх, який плели самостійно. Іноді їх прикрашали стрічкою. Взимку одягали хутряні шапки підбиті овчиною і кожух.
Ще одним видом верхнього одягу була чумарка. Приталену до талії і розширену внизу, чумарку шили з сукна. Але був і літній варіант з більш легкого матеріалу.
Чоловіки і жінки носили жупан, капоту, каптан, які шили з домашнього сукна.
Кожух