Героїні з Кривого Рогу: як криворізькі жінки рятували дітей від війни

З початку повномасштабної війни в Україні багатьом людям довелося покинути рідні міста, домівки і поїхати у іншу країну, аби зберегти життя собі і своїм рідним. Так як чоловікам обмежений виїзд за кордон, у більшості випадків жінки самостійно вивозили у безпечне місце цілі родини: дітей, батьків похилого віку, племінників. Про них говорять не так багато, але кожна жінка, яка знайшла у собі сили впоратися з панікою і допомогти виїхати близьким у безпечне місце, – справжня героїня. Це справді складний у фізичному та моральному плані шлях, і він заслуговує на повагу. 45-річна криворожанка Наталія Чемерис на початку війни виїхала до австрійського містечка з 19-річною донькою, вагітною невісткою та маленьким онуком. Її історія болюча та зворушлива. Далі на kryvorizhanka.

Наталія Чемерис про перші дні війни та рішення виїхати за кордон

Як і багато українок, криворожанка довгий час сумнівалась, чи варто їй виїжджати за кордон. У Наталії у Кривому Розі було все життя – власна квартира, чоловік, який у перші дні вторгнення пішов захищати Україну, син, свекруха та дві собаки. Однак, після декількох дні роздумів родина Чемерис прийняла для себе непросте рішення, – як і тисячі сімей Криворіжжя вони залишили рідне місто через небезпеку. 

Наталія згадує, що спочатку, коли вони ще були вдома, постійно бігали до укриття під час повітряної тривоги. Завжди так поспішали, що забували то надягти шапку на 10-місячного онука Наталії, то взяти йому взуття. У тій шаленій паніці складно було мислити раціонально. Пізніше родина стала залишатися у квартирі, дотримуючись правил двох стін. Дар’я, донька криворожанки, взагалі казала, що не буде нікуди виходити з квартири, – настільки сильним був її страх. Проте Наталія хвилювалася про неї найбільше, адже дівчина має ментальний розлад. Жінка не хотіла, щоб її маленький онук та донька чули звуки вибухів та сирен, тому за декілька днів вони виїхали до Бернштейну за спеціальною програмою.

Життя у Бернштейні після переїзду 

Звісно, переїзд для такої великої родини з маленькою дитиною на руках був непростим. Наталію та її рідних у австрійському місті Бернштейні зустріла місцева мешканка Сеглінда, яка допомагає і підтримує родину по сьогоднішній день. 

Сім’ю Чемерис поселили у квартиру у новобудові, де є все необхідне для комфортного проживання. Крім зручних умов, там також було багато продуктів, побутова хімія, засоби гігієни та речі першої необхідності для маленького Матвія. 

Наталія розповіла, що їх повністю влаштовує тимчасове місце проживання у Бернштейні, і як би їй не хотілося, до України вони повернутися поки не можуть. По-перше, Катерина, невістка Наталії, нещодавно народила другу дитину і звуки вибухів – не найкращий фон для розвитку малюка. По-друге, Дар’я дуже складно переносила перші дні війни. Через проблеми з психічним здоров’ям, дівчина вимушена носити слуховий апарат, але з 24 лютого вона його навіть не знімала – боялася не почути щось важливе. Дар’я погодилася його зняти лише у Австрії, коли у неї на вухах вже утворилися рани від постійного носіння. Наталії дуже складно було дивитися, як її дитина та рідні навіть спали у Кривому Розі у верхньому одязі, щоб встигнути у бомбосховище у випадку тривоги. 

У Бернштейні уся родина Чемерис нарешті знайшла спокій, але туга за близькими чоловіками та Батьківщиною нікуди не зникла. Свого чоловіка Дениса невістка Наталії радує приємними новинами навіть на відстані – він був дуже щасливий, коли дізнався, що в нього народилася донька. Хоча перша зустріч з татом у неї ще попереду, ім’я Денис вибрав сам – Софія.

.,.,.,.