Жінки, які творили історію промислового міста

Історія Кривого Рогу починається ще у 18 столітті. Вона дуже барвиста та насичена. Місто з давніх-давен славилося величезними покладами залізняку і найсильнішим промисловим потенціалом, але крім інженерів, геологів, металургів, шахтарів та інших чоловічих професій, місто в минулих століттях прославляли і жінки. Далі на kryvorizhanka.

Євгенія Володимирівна Колачевська

Євгенія Володимирівна Колачевська була дружиною відомого у Кривому Розі рудопромисловця Сергія Миколайовича Колачевського. Вона разом із чоловіком розвивала копальню у Кривому Розі, дбала про мешканців містечка, про працівників та про їхнє комфортне життя.

Сама Розмаринця – це дівоче прізвище Євгенії Володимирівни, була племінницею відомої поміщиці Зайцевої. У молоді роки вона працювала в різних суспільствах сестер милосердя і неодноразово допомагала людям своїми добрими справами. Коли вона вийшла заміж за Колачевського, вона вирішила стати піклувальником Сестринського санаторію для дітей, які потребують лікування. Завдяки такому санаторію вдалося врятувати та реабілітувати не одну дитину.

Про співробітників на руднику подружжя дбало не менше. Біля нього було збудовано селище, відкрито школу, їдальню та вперше в Кривому Розі впроваджено в життя соціальну відповідальність.

Євгенія Колачевська була гарна не лише душею та серцем, а й зовні. У неї було пишне волосся золотистого кольору, гарна усмішка і великі зелені очі.

Михно Клавдія Йосипівна

Клавдія Йосипівна також як і Євгенія Колачевська турбувалася про дітей. Завдяки їй у Кривому Розі було відкрито кілька дитячих будинків. Сама Клавдія Йосипівна народилася у 1893 році, здобула освіту в Харківській юридичній школі та приїхала до Кривого Рогу розвивати місто. У період із 1927 року по 1933 рік була головою Криворізького виконкому. Навіть на такому високому посту вона не на хвилину не забувала про дітей, які потребували допомоги та турботи. Тому продовжувала створювати всі умови для комфорту дітей, які втратили батьківську опіку. Після головування, Клавдія Йосипівна переїхала до Дніпропетровська і працювала народним суддею у період з 1934 року до 1941 року.

Деконська Олена Михайлівна

Точна дата народження Олена Михайлівна не відома. Вона була онукою майора Довгинцева на честь якого названо селище, а також його дружини Катерини на честь якого названо селище Катеринівка у Кривому Розі. Подружжя довго разом не прожило. Катерина пішла від Довгинцева через пристрасть до азартних ігор та постійних карткових боргів.

Коли виросла онука Деконська Олена Михайлівна, вона закінчила інститут шляхетних дівчат. Олена була вільною дівчиною із сильним характером та могла чітко відстоювати свої межі. Тому коли вона вийшла заміж, разом зі своїм чоловіком, вони вели роздільні господарства. Але при цьому, з таким сильним і вольовим характером вона завжди була дуже добродушною та чуйною. За роки своєї діяльності Деконська обзавелася безліччю корисних зв’язків, яким їй знадобилися у допомозі селянам Кривого Рогу в опорі Олександру Полю.

Також Деконська наприкінці 19 століття займалася спіритичними сеансами. Про це вона писала у своїх записках.

Нікітіна Віра Олександрівна

Віра Олександрівна народилася сім’ї земського службовця. У 1916 році вона закінчила Київський медичний факультет, після чого її відправили на війну. Після війни вона повернулася на батьківщину – Північний Урал, де довгі роки працювала у місцевих лікарнях та боролася з епідемією іспанки та туберкульозу. За цей час перехворіла на всі ці захворювання. Житлові та трудові умови на Північному Уралі були важкі та жахливі. Тому, коли Віра Олександрівна отримала рекомендацію про Кривий Ріг, одразу ж туди вирушила. У Кривому Розі Нікітіна віддала свої трудові роки на відновлення здоров’я дітей та жінок. Вона стала головним лікарем лікарні імені Крупської. За медичні заслуги у Кривому Розі її нагородили орденом “Героєм праці” та відзнакою “Заслуженого лікаря України”.

Кривенко Роза Юхимівна

Роза Юхимівна внесла у розвиток промисловості Кривого Рогу чималий внесок. Роза народилася у 1909 році у селі Веселі Терни на Криворіжжі. У юнацтві поїхала навчатися до Харкова та закінчила там юридичну школу. Після чого повернулася до Кривого Рогу і зайнялася активною участю у розвитку міста. Зокрема у 1930-х роках брала участь у будівництві Криворізького металургійного заводу та Карачунівського водосховища. Крім цього у Кривому Розі працювала юрист-консультантом.

Фото з спільнот “Криворізька старовина”. Будівництво Криворізького металургійного заводу у 1930-х роках.

Ростковська Марія Матвіївна

Марія Матвіївна народилася у великій родині відомих людей. Її батько був лікарем російської армії, а мати відомою криворізькою землевласницею. З самого дитинства її виховували як відповідальну дитину, яка мала дбати про своїх братів та сестер. У семирічному віці батьки Марії назвали її хрещеною для молодшого брата Федора. Протягом усього дитинства та юнацтва вона дбала про своїх братів та сестер. У сім’ї були також непрості часи, коли помер батько та загинула мати. Марія Матвіївна, крім турботи, допомагала і матеріально своїй великій сім’ї.

Через час, крім сім’ї, вона почала допомагати знайомим та малознайомим людям. До неї часто приходили люди, щоб отримати слушну пораду. Рідні її любили, а знайомі та сусіди поважали і з гордістю про неї відгукувалися.

Марія Матвіївна дуже рано стала вдовою. Після смерті чоловіка виховувала та дбала про пасинка.

Завдяки наявним фінансам і великому серцю на руднику Ростковських було збудовано храм Святого Миколая.

Фото із співтовариства “Криворізька старовина” адміністрація Ростківської копальні 1916 рік.

Анненкова Стефанія Петрівна

Стефанія Петрівна є заслуженою артисткою Української РСР. У юнацтві Стефанія закінчила спеціальну студію, яка знаходилася при Львівському українському драматичному театрі імені М. Заньковецької. Після випуску зі студії пропрацювала у театрі п’ять років. У 1949 році переїхала до Хабаровська і пропрацювала в місцевих театрах близько 9 років. Два роки працювала у театрах Прокоп’євська та один рік у театрах Павлограда. У 1961 році Стефанія Петрівна переїхала до Кривого Рогу і почала працювати провідною актрисою у Криворізькому музичному драматичному театрі імені Тараса Шевченка. У 1966 році отримала звання Заслуженої артистки Української РСР. Для Анненкової Кривий Ріг став другим будинком, де її талант любили та захоплювалися ним.